Я закоханий в рідне село, що є краще від отчого краю? І куди б мене не занесло, кожен раз я до тебе вертаю...

      Хатки мої рідні, колиска моя...

Землякам

Вибори Атамана

Земля пращурів, рідна земля

І годує нас і окриля,

Там на схилі маленькі хатки

Де пустили у світ нас батьки

Вони в нас свою віру вселили

І за нас вони Бога молили,

Щоб жили ми свій вік без війни

Їх любимі нащадки – сини.

Де в тумані стоять сині гори, 

Де так манять безмежні простори,

Там  дорога -  то яр, а то рів,

Там ми пасли з тобою корів.

Хоч ту стежку-дорогу не бачиш в траві

Та навік  залишилась в твоїй голові

Розступись  очерет, верболіз,  осока

Хай веде нас в дитинство ця нитка тонка.

 

На схід сонця - сади і лани

Йдуть до школи і дочки й сини

Та й вертають на батьків поріг

Однією з найкращих доріг.

А на південь – незвіданий край

Там під сонцем життя наче рай

Там дорога до моря пряма,

Та миліше від тої нема -

Де в тумані стоять сині гори, 

Де так  манять безмежні простори,

Там дорога - то яр,  а то рів,

Там ми пасли  з тобою корів.

Хоч ту стежку-дорогу не бачиш в траві

Та навік  залишилась в твоїй голові

Розступись  очерет, верболіз,  осока

Хай веде нас в дитинство ця нитка тонка.

 

І на захід – безкрайні лани

Золотяться колоссям вони

Там дороги – яйцем покоти,

А яку із них вибереш ти?

А коли ти на північ підеш

До столиці ти, брат, попадеш,

Літаки і вокзали, шляхи голубі,

Всі дороги відкриті тобі.

І зимою, й весною і літом

Зачарований ходиш ти світом

Там дороги – асфальт,красота

Та найкраща у світі ота -

Де в тумані стоять сині гори, 

Де так  манять безмежні  простори,

Там дорога  - то яр,  а то рів,

Там ми пасли з тобою корів.

Хоч ту стежку-дорогу не бачиш в траві

Та  навік  залишилась в твоїй голові

Розступись  очерет, верболіз,  осока

Хай  веде нас в дитинство ця  нитка тонка.